|
Починаючи з 1948 року минулого століття і по 1954р. в село Мостове Доманівського району Миколаївської області, сталінська влада,почала переселяти населення із Західних областей України. Переселяли звичайно, не тільки в Мостове, а й всюди в південні та східні регіони України. На цю тему вже багато написано, розсекречено деякі документи (а деякі і досі недоступні). Офіційно,влада пояснювала ці ганебні заходи вирішенням проблеми безробіття. Сталінські посіпаки придумали міф, буцім в Західних землях не було роботи. Це була відверта брехлива радянська пропаганда, яка мала на меті приховати сталінські злочини – депортацію населення України. Переселенці цю версію, мали розповідати місцевому населенню, адже іншої думки і бути не могло. Крім того депортованим придумали другу версію: втеча із своїх прадідівських земель, через жорстоке поводження вояків УПА. Переселенці знали, що це не правда, але коли з цього приводу цікавилося місцеве населення, то воно чуло те, що хотіло почути.
Переважна більшість переселенців намагалися дотримуватися традицій своєї Батьківщини. Для переселенців із Західних областей України та Польщі,характерним було святкування релігійних,календарних свят. Саме завдяки їм,місцеве населення мало змогу почути, а згодом і самим співати в церкві релігійні пісні: «Ой хто, хто, Миколая любить»? «З неба радість нам являє» (Великодня). Пісні зимового циклу (колядки): «Нова радість стала», «Народився Бог на санях», «Бог предвічний», «Застеляйте столи», та інші. Це загальновідомий репертуар, який сьогодні знають і дорослі і діти, та дуже багато було колядок та щедрівок, які навіть у них на Батьківщині не збереглися:
Сталась браття,днесь нам новина,
Діва Марія зродила сина.
Діва сина повиває, Йосип йому приспіває:
«Люляй сину мій, люляй сину мій».
Як ся злий Ірод, а в тім довідав,
Свойму войську, остро наказав.
Десять тисяч і чотири, малих дитят на смерть били,
Христа не знайшли, Христа не знайшли.
Ой ти злий Ірод, що ти учинив?
Скільки діток, малих вигубив.
Волів би ся не родити,ніж так Бога розгнівити
Народженого, народженого.
Малі младенці, в небі сіяють,
З Господом Богом, всі ся втішають,
А злий Ірод погибає, тяжкі муки потерпає,
В пеклі навіки,в пеклі навіки. Цікаво,що ця колядка походить із с. Долобів Самбірського району Львівської області (колись Рудківського), мені доводилося там бути,але цю коляду, вже майже ніхто не пам’ятає. В с.Сторона, Дрогобицького району Львівщини, вже ніхто не пам’ятає прекрасних колядок: «Во Віфлеємі нині новина», «Позвольте нам господарю заколядувать».
Во Віфлеємі нині новина,
Діва Пречиста зродила сина.
В стайні зродила, сіном повила,
Пречиста Діва Марія.
Марія Діва,лелія гожа,
Зродила сина – дитятко Боже.
В стайні зродила, сіном повила
Бога, що правду полюбив.
Син Божий правду і чесність любить,
За гріх карає і кривду губить,
Бачить недолю і море болю,
Кару готує на ворогів.
Ісусе Христе, світу владико,
Терпить наш нарід горе велике,
З милосердися і заступися,
Не дай упасти під Хрестом.
Не дай упасти під Хрестом ради,
Бо через тебе, всім нам відрада,
Ми вже зростились і звеселились,
Твоїм Великим Рождеством.
Дуже любили переселенці колядку, яка також походить із цього села. Її колядували під вікном.
Позвольте нам господарю заколядувать,
Бо ми прийшли до Ісуса на йорданську зать.
Прийшов Ісус до Йоана, тай став голосить:
Охрести ня на Йордані, бо так має бить.
Хрестив Йоан спасителя зимної днини,
А Дух Святий яко, голуб літав над ними.
Небеса ся отворили, дав ся чути глас:
«Се є син мій возлюблений, а спаситель ваш.
Се є син мій возлюблений, я’го возлюбив,
Бо він гріхи всього світу хрестом своїм збив».
Жив на землі років тридцять, людей научав, Юда зрайця спасителя на муки продав.
Намовився з ворогами: «Щоб ви вважали,
Которого поцілую, того піймали».
Поцілував Юда Христа ворогам знак дав,
А Ісус му так відповів: «Вжес мене продав».
Бачив Юда, що зле зробив, що Христа продав,
А сам з жалю великого, гірко заплакав.
Заплакали ученики, гірка їх доля,
Лишилися сиротами, без учителя.
Пішов Юда до церкови, срібняки зложив,
А сам з жалю великого, взяв ся повісив.
Терпів Ісус тяжкі муки, за нас грішних весь,
На хрест його розіп’яли, в третій день воскрес.
Ой зішли нам спасителю, свою благодать,
Щоб ми могли дочекати, Воскресених свят.
Вже напевно, в Польщі і села такого не існує – Пятково, а саме з цього села переселенці привезли з собою унікальну, схожу на лемківську… щедрівку:
Ой завіяли буйні вітрове, сему дворові, Нового року пригнали.
Стань ґаздо в горі, Новий рік в дворі,
Пускай старий рік, приймай Новий рік,до хати.
Дві кізли сіна і дві отави, щобисьте мали, повні стодоли, дай Боже.
Вашим ґаздиням, повно у скринях, масла – сметани і солонини, дай Боже
Дай же вам Боже, в городі зілля, в городі зілля, в хаті весілля діждати.
Вашим дівчатам,файні хлоп’ята,в се сі м’ясниці, віддаватися, дай Боже.
Вашим хлоп’ятам, файні дівчата, все сі м’ясниці, поженитися дай Боже.
Нашим дівчатам, повні санчата, горіхів, яблук, на все сі свята подайте.
Нашим дівчатам, горіхів, яблук, а молодцеві по калачеві,не шкода.
Нам за коляду,дайте по грошу,щобисьте мали долю хорошу на весь час.
А на тім слові, будьте здорові, з тим Новим роком, красним щедроком,
Бувайте!
У 1954 році закінчилося переселення поліщуків: Села Степангород та Хиночі, Володимирецького району Рівненської області. Декілька сімей було із села Сварицевичі Дубровицького району Рівненської області, а також Пінського району Брестської області. Ці села є і досі і мостівські депортовані, підтримують із своєю Батьківщиною зв’язок (в більшості,їхні діти та онуки). Розповідають, що також багато чого із народних традицій у них на Батьківщині не збереглося. А ось в мостовому вдалося записати унікальні фрагменти поліського весілля. Весільні пісні, якими супроводжували молодих після вінчання із церкви до дому.
Мимо нашого вікна,ой мимо нашого вікна,
Бистра річенька текла.
Одная да мєдяная, ой одная да мєдяная,
Другая, да горілчана.
Другая да горілчана, ой другая да горілчана,
Мамочко, вже я звінчана.
Мамочко, розвінчай мене, ой мамочко розвінчай мене,
Розв’яжи праву рученьку.
Дітятко нє розвінчаю, ой дитятко нє розвінчаю,
Тисячі покладаю…
Мені тисячі не дєньги, ой мені тисячі не дєньги,
Аби зять був молоденький.
Мені тисячі не гроші, ой мені тисячі не гроші,
Аби зять був хороший.
Коли заходили у двір, гості хвалилися батькам:
Обманулі попа, як малого хлопа.
Далі йому папір бєлий, а вуон думав рубель целий,
Далі йому штирі гроші, дай за діти хороші.
Батько молодого і мати молодої розламували разом навпіл великого бублика,обмакували його в мед і частували молодих. Гості співали:
Дозволь маті пітаті, ой дозволь маті пітаті,
Чи уміє кросна ткаті.
Чи уміє норовіті, бердочка нє зломіті.
Після цього, мати молодої демонструвала гостям посаг(придане). Вишиті,ткані,чи плетені вироби,мала виготовити сама наречена. Коли весілля переходило в хату молодого, то невістку зустрічали жартами:
Ой прівєзлі совіще, дай на наше дворіще,
Нє ступу, да колодіцу, нє дівку, да молодіцу,
Воно в лієсі годувалоса, ой воно в лієсі гадувалоса,
Воно зроду нє чєсалоса,
Дайтє бороніще, розчєсаті головіще.
На жаль, це все що збереглося, але дякувати Богу, незважаючи на важку колгоспну працю, люди знаходили час подбати і про духовне.
Серед народів Карпат існувало дуже багато легенд та переказів про Олексу Довбуша. Майже в кожному карпатському селі були свої легенди, свої версії його загибелі. В Мостовому теж вдалося записати легенду про ватажка опришків, Олексу Довбуша:
- Пани дуже хотіли вбити Довбуша, але їм того не вдавалося, бо його ні куля не брала, ні шабля не рубала, а сам мав таку силу, що міг столітню смереку з корінням вирвати. І пани хотіли вивідати звідки Довбуш має таку силу.
Кого вони тільки не підсилали, на які хитрощі не йшли, а довідатися не могли. Навіть ворожки та мольфари не могли толком нічого розтлумачити.
І ось, пани підіслали дуже вродливу дівчину, аби та стала його коханкою і довідалася про все, що цікавило панів.
Так вона стала коханкою Олекси і і не раз питала звідки він має таку силу, але Довбуш стояв на своєму.
Та минав час і Олекса поступово закохався і був готовий на все заради неї аби лише вона була біля нього. І ось, одного разу вона сказала, що Довбуш її не любить, коли не хоче сказати звідки в нього така сила береться, а коли не любить, то вони мають розлучитися і Довбуш не витримав і розповів, що нічого його не може позбавити сили, лише хліб з печений з пшениці, яку дванадцять разів посвятять. Коханка не вагаючись набрала пшениці і дванадцять разів її висвятила.
Потім, намолола муки, з пекла хліба і дала Олексі Довбушу.
Коли Довбуш з’їв того хліба, то став така ж звичайна людина, як і всі.
Ось тоді пани і хотіли його піймати, але він не потрафив їм живим, а загинув у бою.
Люди дуже довго плакали за Олексою, бо не стало такого захисника, але він не послухав Божого.
Не раз ксьондз у церкві повідав, що прелюбодіяння, то великий гріх, який веде до смерті. Бог йому дав велику силу, Бог її і забрав.
Ось таке старі люди повідали.
Вже в роки незалежності, починаючи з 90-х років минулого століття, переселенці сміливо розповідали правду про їхню депортацію, про боротьбу УПА,про звірства, які чинила радянська влада, співали стрілецькі та повстанські пісні (переважно також загальновідомі).
Та мені вдалося записати від депортованих з Польщі частину(певно початок) повстанської пісні:
Браття бандери, долляйте горілки,
До ватри докиньте ще дров,
Настрійте мій голос, на голос сопілки,
А я вам співати готов.
Безпечні ми браття, поки ще живемо,
І листям вкривається ліс,
Під соснов зеленов, смереков зваленов,
Там певно не знайде нас біс
………………………………….
Переселенців вже майже не залишилося. Ще живуть їхні діти, а тепер вже онуки, правнуки і навіть праправнуки. Для них Мостове і багато інших сіл Миколаївщини, це вже батьківська земля.
Можливо хтось із них і згадає колись про своє коріння, запитає у старших і якась пісня, колядка, чи легенда, не залишиться у минулому, а постане у всій своїй красі і довершеності перед тими, хто має народитися «завтра». Тож подбаймо про спадщину, яку маємо передати нашим нащадкам від своїх пращурів. Можливо вони краще нас зберігатимуть традиції українського народу. Треба лише вірити і молитися, як у тій пісні, що співають переселенці під час Великого посту:
Моліться батьки за своїх діточок,
Як Божая мати молилась.
Стояла вона на Голгофі святій,
На синові муки дивилась…
20 вересня 2013
|
| Закрити |
